Структура моделі безпеки

Час від часу загрозливо зростаючий, надзвичайно потужний техногенний сегмент розвитку соціуму характеризується неухильно зростаючою залежністю людини від техногенних структур, агло­мерацій, урбанізованих областей і регіонів. Це техногенні центри, масові комунікації, мегаполіси, засоби зв’язку і розваг (стадіони, кіноконцертні зали, залізниці, літаки, морські лайнери і кораблі, автобуси і автотранспорт, магістралі тощо).

Техногенна цивілізація прискорює темпи розвитку але разом з цим катастрофічно зростають техногенні загрози і небезпеки. Одночасно загрозливо зростає екологічна небезпека з тенденція­ми постійного загострення. Спостерігається також при цьому негативний вплив і руйнування таких сфер суспільної стабільності як духовність, мораль…

В зазначених умовах стійких техногенних тенденцій створення єдиного підходу до еволюції, генезису різних видів небезпек є надзвичайно актуальним.

Саме такий єдиний підхід може надати конструктивну можливість розуміння та оцінок принципів ґрунтовних етапів загроз, небезпек а також етапів упередження, запобігання, протистояння з наступним відновленням станів, ситуацій і процесів через створення сімейства балансних моделей потенціалів ризиків, загроз, небезпек з одного боку і захисту, впливів (дій) та відновлень з іншого.

Наведену на рис структуровану послідовну модель пропонується як основа аналізу балансної моделі з наступним синтезом, розробкою методів і процедур безпеки. Причому і на ліву частину моделі 1, 2, 3 так і на праву 4, 5, 6 має розповсюджуватися синергетичний ефект.

Аналізуючи окремо кожен з компонентів – модулів 1, 2, 3, 4, 5, 6 балансної моделі можна прийти до наступних висновків. В основному, до теперішнього часу приймалися до уваги стани 3, 5, 6. Необхідно при цьому підкреслити, що вперше модель було запропоновано на засіданні Ядерного товариства України при обговоренні проблем продовження терміну роботи атомних елект­ростанцій восени 2003 р., стосовно до складної технічної структури ядерно небезпечного об’єкта, що відпрацював свій 30-річний проектний термін. Здійснюючи декомпозицію такої складної тех­нічної структури з глибиною до окремого функціонального елемента (компонента або блока) та визначивши мінімальну надійність одного з них як базову з подальшим нарощенням збалансованої надійності усієї системи (структури), виникає можливість розробки єдиного методологічного підходу до створення взаємопов’язаної системи конструктивних оцінок і на цьому ґрунті можливостей реального і безпечного продовження як експлуатації окремих елементів (компонентів) атомної електростанції і також усієї АЕС в цілому. Іншого і кращого від запропонованого підходу не існує.

Найбільш інтегрально складним в запропонованій моделі на рис.1 є кількісні оцінки потенціалів ризиків. Саме ризики, якщо вони локалізовані або законсервовані, можуть бути інертними. За певних обставин вони можуть, в основному, частково, в тому чи іншому ступені, трансформуватися в загрози. А реально відчутні факти загрози можуть вже трансформуватися в певні небезпеки але також за конкретних умов.

Таким чином, послідовність 1, 2, 3 лівої частини балансної моделі від потенціалу деструкції 1 до ймовірності або факту реальної небезпеки 3, відбувається через послідовність закономірних умов. При цьому основоположним є оцінка як якісна, так і кількісна потенціалу ризиків.

Таким чином, знаючи та оцінюючи потенціал та природу ризиків, їх можна надійно локалізувати і стримувати у відповідній оболонці.

Leave a Comment

Your email address will not be published. Required fields are marked *