Поняття про хворобу, періоди розвитку хвороби

Хвороба – порушення життєдіяльності організму під впливом шкідливих подразників зовнішнього чи внутрішнього середовища. При цьому знижується пристосованість живого організму до зовнішнього середовища й водночас мобілізуються його захисні сили.

Причини хвороби (етіологія) – це хвороботворні (патогенні) мі­кроби (стрептококи, пневмококи, дизентерійна паличка та ін.) і віруси. Мікроби й віруси попадають в організм здорової людини безпосеред­ньо від хворої (інфекція передається повітряно-крапельним шляхом), коли вона заражує інших під час кашлю, чхання, розсіюючи слину, слиз із зіва та верхніх дихальних шляхів, харкотиння. Інфекція також заноситься із харчовими продуктами, забрудненими тими або інши­ми мікроорганізмами через споживання немитих овочів або фруктів, брудні руки, через предмети, забруднені виділеннями хворого, а також через пил. Гнійні мікроорганізми можуть попадати у кровоносне русло здорової людини через подряпини, садна на шкірі, викликаючи гнійничкові захворювання.

Велику групу захворювань, які спричиняються живими збудника­ми, утворюють паразитарні хвороби. Найпоширенішими є глистяні захворювання, або інвазії. Найчастіше зараження глистами виникає внаслідок заносу яєць глистів у травний тракт здорової людини (брудні руки, контакт з домашніми тваринами, які можуть бути носіями глистів). У багатьох випадках паразитарні та інфекційні захворювання передаються кровососними комахами, зокрема малярійні комарі пере­дають малярію, кліщі – енцефаліт та інші захворювання. Слід відзна­чити, що інфекційні захворювання викликає не тільки попадання в організм інших хвороботворних мікробів, а й слабка його опірність. Ослаблення організму внаслідок виснаження, недоїдання, переохоло­дження, фізичних і нервових перевантажень значно знижують його опірність до інфекційних захворювань.

Негативний вплив мають і механічні явища – струс мозку, забої, пора­нення, переломи кісток (відкриті та закриті), вивихи суглобів, перенесені травматичні операції тощо, післяопераційні ускладнення.

До фізичних факторів, що сприяють розвитку недуг, належать охолодження (поліартрит, гломерулонефрит, пієлонефрит), перегрі­вання (тепловий удар, перебування на висоті понад 3500-4000 м над рівнем моря (висотна хвороба), перехід від підвищеного атмосферного тиску до нормального (кесонна хвороба), вплив радіонуклідів (проме­нева хвороба, лейкемія, анемії).

До хімічних належать кислоти, основи, алкоголь, метали-токсиканти (талій, кадмій, цинк, молібден, свинець). Оптимальна кількість хімічних елементів в організмі людини є запорукою її фізичного і пси­хічного здоров’я, розвитку, активної життєдіяльності. Будь-який їх дисбаланс може свідчити як про певні негаразди в зовнішньому середо­вищі, так і про певні дисфункції, захворювання організму.

Розвитку захворювання сприяють соціальні та професійні факто­ри – епідемічні захворювання, авітамінози, спричинені неповноцінним харчуванням, порушення правил охорони праці, а також тривалі не­гативні емоції, які впливають на нервово-психічну сферу. Причиною захворювань можуть бути алергічні фактори. Алергія – підвищена чутливість організму до різних чинників зовнішнього та внутрішнього середовища. Алергічні реакції бувають швидкими і сповільненими. До швидких належить важкий патологічний стан – анафілактичний шок. Такі реакції виникають швидко і розвиваються через 15-20 хв після контактування організму із алергеном. До сповільнених алергічних реакцій організму належать такі, які виникають через декілька годин, днів. Це патологічні розлади, наприклад, ураження шкіри (дерматити) внаслідок дії рослинних (пилок квіток) або промислових (фарби) алер­генів. Прикладом захворювання, де велике значення мають алергічні фактори, може бути бронхіальна астма.

Розвиток алергічних захворювань пов’язаний також зі спадковіс­тю. Спадкові ознаки можуть передаватися потомкам. Несприятлива спадковість інколи є причиною виникнення цукрового діабету, гіпертонічної і коронарної хвороб та ін.

Хвороба не завжди проявляється вираженими клінічними симпто­мами з самого початку.

Розрізняють такі періоди в розвитку хвороби:

–   прихований (латентний, інкубаційний);

–   продромальний (проміжок між першими симптомами захворю­вання і повним розвитком хвороби);

–   період виражених проявів (розпалу хвороби);

–  кінець хвороби (видужання, рецидив, хронічна форма, смерть).
Під час прихованого, або латентного періоду завдяки опірності

організму, його пристосувальним реакціям до того або іншого хворобо­творного фактора відсутні суб’єктивні, а в деяких випадках – об’єктивні симптоми. Наприклад, після впливу на організм радіоактивних випро­мінювань симптоми променевої хвороби спочатку відсутні. Внаслідок розвитку атеросклерозу атероматозні бляшки, які є в тих або інших ді­лянках серцево-судинної системи (відкладання холестерину), довго не проявляються клінічно.

Продромальний період – відрізок часу від перших ознак хвороби до повного її прояву. Іноді цей період має яскраві клінічні прояви (кру­позна пневмонія, дизентерія), в інших випадках симптоми невиражені, наприклад, безпричинна веселість (ейфорія) при гірській хворобі.

Період виражених проявів, або період розпалу хвороби характе­ризується певним розвитком клінічної картини, появою специфічних симптомів і синдромів захворювання: судоми при недостатності при-щитоподібних залоз, лейкопенія при променевій хворобі, типова тріада (гіперглікемія, глюкозурія, поліурія) у хворих на цукровий діабет.

Кінець хвороби може бути наступним: одужання (повне і неповне), рецидив, перехід у хронічну форму, смерть.

У період видужання провідні симптоми цього захворювання про­ходять, залишаючи наслідки (наприклад, після інфекційних захворю­вань – відчуття слабкості, зменшення маси тіла тощо).

Характер перебігу хвороби може бути гострим, підгострим, хро­нічним. Гострі захворювання: грип, отруєння різними речовинами, крупозна пневмонія (фібринозне запалення легенів), дизентерія, гепа­тит (запалення печінки) та ін. Внаслідок недостатнього лікування (не­дотримання лікарських рекомендацій, порушення режиму) гострі захво­рювання можуть мати хронічний перебіг (наприклад, гостре запалення печінки переходить у хронічний гепатит – хронічне запалення печінки).

Підгострий перебіг – це перехідний період між гострою і хроніч­ною формою, наприклад, перехід гострого нефриту (запалення нирок) у хронічний.

Покращення стану внаслідок хронічного перебігу під впливом лі­кування називається ремісією (наприклад, ремісія при хронічному га­стриті).

Рецидивом називається поява симптомів хвороби після тривалої їх відсутності (рецидив виразкової хвороби). У процесі перебігу того або іншого захворювання можуть виникати ускладнення (внаслідок жовчевокам’яної хвороби – розрив жовчевого міхура й запалення оче­ревини).

Кожне захворювання проявляється відповідними ознаками, які на­зиваються симптомами. Наприклад, кашель є ознакою (симптомом) запалення бронхів – бронхіту. Симптоми можуть бути суб’єктивними (наприклад головний біль при гіпертонічній хворобі, що відчуває сам хворий) та об’єктивними (при ваді серця прослуховується шум під час огляду серця за допомогою фонендоскопа). Симптоми бувають не тіль­ки клінічними, вони визначаються також за допомогою лабораторних, рентгенологічних, електрокардіологічних, ультразвукових та – гомогра­фічних методів. На основі зіставлення й аналізу низки симптомів можна зробити висновок про те, якими захворюваннями хворіє людина. Виз­начення хвороби на основі досліджень хворого називається діагнозом.

Діагноз визначає лікар, проаналізувавши сукупність ознак хвороби, які мають єдине патогенетичне походження й називаються синдромом.i

Leave a Comment

Your email address will not be published. Required fields are marked *