Нормальні показники функціонування дихальної системи

Одним із основних житгєвих процесів є дихання. Завдяки йому ор­ганізм отримує ззовні кисень і виділяє вуглекислий газ, що утворюєть­ся в тканинах. Цю важливу функцію здійснює дихальний апарат. Усі органи, що беруть безпосередню участь у легеневому диханні, утворюють дихальну систему. Наприклад, вдих і видих не можуть чергу­ватися без участі скелета грудної клітки і дихальних м’язів, нервової системи, плеври і її порожнини, що разом утворюють апарат зовніш­нього дихання.

Нормальну грудну клітку мають усі здорові люди правильної по­стави, її права і ліва половини симетричні, ключиці та лопатки знахо­дяться на одному рівні, надключичні ямки однаково виражені з обох боків. У людей правильної постави бувають три різні конституціональ­ні форми грудної клітки.

Нормостенгчна (конусна) грудна клітка (в осіб нормостенічної постави) формою нагадує направлений уверх зрізаний конус, основа якого утворена добре розвинутими м’язами плечового пояса; його пе­редньо-задній (грудинно-хребтовий) розмір менший від бокового (по­перечного); надключичні ямки виявляються незначно; чітко видно кут, утворений тілом груднини та її ручкою; епігастральний кут наближа­ється до 90°; ребра у бокових відділах мають незначне косе спряму­вання; лопатки щільно прилягають до грудної клітки; грудний відділ тулуба за висотою приблизно дорівнює черевному.

Гіперстенічна грудна клітка (в осіб гіперстенічної постави) має форму циліндра, передній розмір її наближається до бокового, надклю­чичні ямки згладжені, кут сполучення тіла ручки груднини виражений добре, епігастральний кут більший 90°. Положення ребер у бокових відділах грудної клітки наближається до горизонтального, міжребер­ні проміжки зменшені, лопатки щільно прилягають до грудної клітки: вона ніби перебуває у стані глибокого вдиху (інспіраторна форма груд­ної клітки), а грудний відділ тулуба помітно менший від черевного.

Астенічна грудна клітка (в осіб астенічної постави) подовжена, вузька, зменшена як у передньо-задньому, так і в боковому розмірах, плоска. Надключичні та підключичні ямки чітко видно, кут сполучен­ня груднини з її ручкою відсутній – груднина і ручки утворюють пря­му пластинку. Епігастральний кут менший 90°. Ребра у бокових відді­лах спрямовані вертикально, міжреберні проміжки розширені, лопатки крилоподібно відстають від грудної клітки, м’язи плечового пояса роз­винуті недостатньо, плечі опущені: грудна клітка ніби перебуває у стані максимального видиху. Грудний відділ тулуба значно більший від че­ревного.

Розрізняють такі типи дихання: грудний, черевний і змішаний. При грудному типі дихальні рухи здійснюються в основному за раху­нок скорочення міжреберних м’язів. Грудна клітка під час вдиху по­мітно розширюється і злегка піднімається, а при видиху звужується і трохи опускається. Такий тип дихання ще називається реберним. Він притаманний в основному жінкам.

При черевному типі дихальні рухи виконують переважно м’язи діафрагми і черевної стінки. У фазі вдиху вони скорочуються, діа­фрагма опускається, сприяючи при цьому збільшенню від’ємного тиску в грудній порожнині і швидкому заповненню легень повітрям. Одночасно зміщується вперед черевна стінка, особливо в епігастраль-ній ділянці. У фазі видиху розслаблюється діафрагма, і стінка живота зміщується назад у напрямку хребта. Цей тип дихання називають та­кож діафрагмальним. Він найчастіше трапляється у чоловіків.

При змішаному типі дихальні рухи здійснюються одночасно за рахунок скорочення міжреберних м’язів, м’язів діафрагми та черевної стінки. У фізіологічних умовах це може спостерігатись в процесі тре­нування дихального апарату для постановки голосу у вокалістів, іноді в осіб старшого віку та деяких паталогічних станах дихальних шляхів та органів черевної порожнини.

Дихання здорової людини ритмічне, з однаковою глибиною і три­валістю фаз вдиху і видиху. Кількість дихальних рухів грудної клітки за одну хвилину називають частотою дихання. У дорослого в спо­кої частота дихання коливається від 16 до 20 разів за одну хвилину, у новонародженого – 40-45 дихальних екскурсій (їхня кількість із ві­ком поступово зменшується). Під час сну дихання сповільнюється до 12-14 дихальних екскурсій за хвилину, а при фізичному навантаженні, емоційному збудженні, після вживання великої кількості їжі – при­скорюється.

Життєва ємкість легень – це така кількість повітря, яка виді­ляється з легень при максимально глибокому видиху після максималь­но глибокого вдиху. Життєва ємкість легень у середньому дорівнює у чоловіків 3500-4000, у жінок – 2500-3000 см3. Ці дані можуть індиві­дуально коливатися залежно від зросту, ваги, віку, статі, стану легень, тренування.

Життєву ємкість легень вимірюють за допомогою спірометра. Вона складається з дихального, додаткового і запасного повітря. Дихальне – це та кількість повітря, яку вдихає і видихає людина в спокійному стані при одному дихальному русі (у середньому становить 500 см3 і є глибиною дихання). Додаткове це та кількість повітря, яку можна ввести у легені, якщо після звичайного вдиху зробити ще максимально глибокий вдих (1500 см3). Запасне – це та кількість пові­тря, яку можна виділити з легень, якщо після звичайного видиху зро­бити ще максимально глибокий видих (1500 см3). Крім того, є ще так зване залишкове повітря (800-1000 см3), яке залишається в легенях після максимально глибокого видиху.

Людина зі здоровим серцем звичайно без зусиль після глибокого вдиху може затримати дихання на 30—40 с, після чого відразу починає спокійно дихати. У людей зі слабким серцевим м ‘язом час затриман­ня дихання зменшується до 20 с і нижче, останні секунди такі люди переносять із зусиллям, у них виникає задишка, нормальне дихання від­новлюється тільки через 10-15 секунд. Неможливість затримати ди­хання більш як на 20 с свідчить про значну слабкість серцевого м’яза.

Leave a Comment

Your email address will not be published. Required fields are marked *