Небезпечний фактор і об’єкт його дії

Небезпечний фактор і об’єкт його дії знаходяться в одному просторово-часовому континиумі ( в одному місці і в один час).

Аксіома про потенційну небезпеку діяльності. Людська практика дає підставу для твердження про те, що будь-яка діяльність потенційно небезпечна.

У жодному виді діяльності неможливо досягти абсолютної безпеки. Отже, можна сформулювати наступний висновок: будь-яка діяльність людини – потенційно небезпечна. Ризик ніколи не дорівнює нулю. Це твердження має аксіоматичний характер. Ця аксіома має виняткове методологічне й евристичне значення. З цієї аксіоми випливає висновок про те, що, незважаючи на захисні заходи, завжди зберігається деякий залишковий ризик.

Квантифікація небезпек. Квантифікація – це введення кількісних характеристик для оцінки складних, якісно обумовлених понять.

Застосовуються числові, бальні й інші прийоми квантифікації. Найбільш розповсюдженою оцінкою небезпеки є ризик.

В. Маршалл дає наступне визначення: ризик – частота реалізації небезпек.

Кількісна оцінка – це відношення числа тих або інших несприятливих наслідків до їхнього можливого числа за визначений період. Визначаючи ризик, необхідно вказати клас наслідків, тобто відповісти на запитання: ризик чого?

Формально ризик – це частота проявлення небезпеки. Але, власне кажучи, між цими поняттями є істотна різниця, тому що стосовно проблем безпеки про можливе число несприятливих наслідків доводиться говорити умовно.

Розрізняють індивідуальний і соціальний ризик.

Індивідуальний ризик характеризує небезпека визначеного виду для окремого індивідуума.

Соціальний ризик (точніше – груповий) – це ризик для групи людей. Соціальний ризик – це залежність між частотою подій і числом уражених при цьому людей.

Слід зазначити, що процедура визначення ризику досить приблизна. Можна виділити 4 методичних підходи до визначення ризику:

1. інженерний, що спирається на статистику, розрахунок частот, вірогідний аналіз безпеки, побудову дерев небезпеки;

2. модельний, заснований на побудові моделей впливу шкідливих факторів на окрему людину, соціальні, професійні групи і т.п.;

3. експертний, коли імовірність подій визначається на основі опитування досвідчених фахівців, тобто експертів;

4. соціологічний, заснований на опитуванні населення.

Перелічені методи висвітлюють різні аспекти ризику, тому застосовувати їх необхідно в комплексі.

Концепція прийнятного (припустимого) ризику в БЖД. Традиційна техніка безпеки базується на категоричному імперативі – забезпечити безпеку, не допустити ніяких аварій. Як засвідчує практика, така концепція неадекватна законам техносфери. Вимога абсолютної безпеки, що підкуповує своєю гуманністю, може обернутися трагедією для людей тому, що забезпечити нульовий ризик у діючих системах неможливо.

Сучасний світ відкинув концепцію абсолютної безпеки і прийшов до концепції прийнятного (припустимого) ризику, суть якої у прагненні до такої безпеки.

Сприйняття громадськістю ризику і небезпек є суб’єктивним. Люди різко реагують на події рідкісні, що супроводжуються великою кількістю одноразових жертв. Водночас часті події, внаслідок яких гинуть одиниці або невеликі групи людей, не викликають такої реакції. Суб’єктивність в оцінці ризику підтверджує необхідність пошуку прийомів і методологій, позбавлених цього недоліку.

Прийнятний ризик сполучає у собі технічні, економічні, соціальні і політичні аспекти і є певним компромісом між рівнем безпеки і можливостями її досягнення.

Насамперед потрібно враховувати, що економічні можливості підвищення безпеки технічних систем небезмежні. Витрачаючи надмірні засоби на підвищення безпеки, можна завдати шкоди соціальній сфері, наприклад, погіршити медичну допомогу.

При збільшенні втрат технічний ризик знижується, але зростає соціальний. Сумарний ризик має мінімум при визначеному співвідношенні між інвестиціями в технічну і соціальну сфери. У світовій практиці сумарним прийнятним ризиком прийнято вважати 1х10-6.

Керування ризиком. Як підвищити рівень безпеки?

Це основне питання теорії і практики безпеки базується на принципі культури безпеки. Можливо, ця мета може бути досягнута в трьох напрямках:

1. удосконалювання технічних систем і об’єктів, ідентифікація паспортизація та моніторинг ПНО (потенційно небезпечних об’єктів);

2. підготовка кваліфікованого персоналу;

3. ліквідація наслідків.

Апріорно важко визначити співвідношення інвестицій за кожним із цих напрямків. Необхідний спеціальний аналіз із використанням конкретних даних і умов. Перехід до ризику відкриває принципово нові можливості підвищення безпеки. До технічних, організаційних, адміністративних додаються економічні методи керування ризиком. До останнього належать: страхування, грошова компенсація збитку, платежі за ризик та ін. Фахівці вважають за доцільне в законодавчому порядку ввести квоти за ризик.

Для розрахунку ризику необхідні обґрунтовані дані. Гостра потреба в них визнана в усьому світі на національному та міжнародному рівні.

В основі керування ризиком лежить методика порівняння втрат і отриманих від зниження ризику.

Послідовність вивчення небезпек:

Стадія I – попередній аналіз небезпеки (ПАН).

Крок 1. Виявити джерело небезпеки.

Крок 2. Визначити частки системи, що можуть викликати ці небезпеки. Крок 3. Ввести обмеження на аналіз, тобто виключити небезпеки, що не будуть вивчатися. Стадія II – виявлення послідовності небезпечних ситуацій, побудова дерева подій і небезпек. Стадія III – аналіз наслідків.

Leave a Comment

Your email address will not be published. Required fields are marked *