Імунітет

Виникнення інфекційного захворювання тісно пов’язане з сприй­нятливістю організму людини до нього.

Сприйнятливість до захворювань – це здатність реагувати на вторгнення в організм збудників інфекцій розвитком хвороби. Несприйнят­ливість людини до збудників інфекційних захворювань забезпечується факторами специфічної несприйнятливості (імунітет) і неспецифічної фізіологічної резистентності (НФР).

До неспецифічних факторів імунітету як таких, що перешкоджа­ють проникненню мікроорганізмів в організм га діють бактерицидно, належать:

1)  здорова неушкоджена, чиста шкіра як бар’єр для мікробів;

2)  бактерицидні кислоти сальних та потових залоз шкіри;

3)  лізоцим сліз, слини, крові, міжклітинної рідини, клітин;

4)  бактерицидні речовини дихальних шляхів, травного каналу, се­човидільних шляхів;

5)  біологічно активні речовини травних соків, жовчі, крові, лімфи
тощо;

6)  видільна функція нирок, кишечнику, печінки, лімфовузлів.

НФР організму можна зміцнювати. Для цього використовують різ­номанітні гігієнічні заходи: раціональне харчування, загартовування, раціональний режим праці й відпочинку, оптимальний руховий режим.

Захист організму від пошкоджуючих подразників, які несуть на собі генетично сторонню інформацію, називається імунітетом.

Основою специфічного, тобто протиінфекційного імунітету є не­сприйнятливість до мікроорганізмів та їх життєдіяльності. Імунітет пов’язаний зі спадковими і набутими механізмами, які запобігають про­никненню в організм і розмноженню в ньому збудників захворювань та сприяють знешкодженню продуктів їх життєдіяльності (токсинів). Він є проявом імунної системи (лімфовузлів, селезінки, кісткового мозку, вилочкової залози – лімфоїдних органів). Імунна система не лише захищає

організм від збудників захворювань, а й знищує злоякісні кліти­ни, бере участь у відторгненні пересаджених органів, контролює нор­мальний розвиток плоду і захищає новонародженого, діалізує відмерлі тканинні структури.

Імунний процес – це утворення в організмі специфічних антитіл у відповідь на проникнення в нього збудників інфекції (антигенів). Особливістю антитіл є їх здатність специфічно взаємодіяти з відпо­відними антигенами. Антитіла можуть нейтралізувати токсини (анти­токсини), розчиняти мікроорганізми (бактеріолізини), зумовлювати випадання в осад білкових решток, що утворились внаслідок руйнуван­ня мікроорганізмів, склеювати мікроорганізми (аглюти­ніни) тощо.

Розрізняють імунітет вроджений і набутий.

Вроджений імунітет стійкий, він наслідується спадково, що пов’я­зано з біологічними властивостями організму. Наприклад, домашні тварини не хворіють на венеричні хвороби людини, а людина не хворіє на чуму великої рогатої худоби.

Набутий імунітет виробляється у тварин і людини після перене­сення ними якої-небудь хвороби (природно набутий імунітет) або після щеплення вакцинами, до складу яких входять мертві/ослаблені збудни­ки даного захворювання (штучно набутий імунітет). Ще виділяють ак­тивний і пасивний імунітет. Активний імунітет утворюється при без­посередньому перенесенні організмом даної хвороби; пасивний – при введені в організм готових антитіл (сироватки крові з організму, який перехворів на дану хворобу). Активний імунітет довготривалий, пасив­ний – короткий, декілька тижнів. Діти до 3-місячного віку володіють «материнським імунітетом». Цей вид імунітету зумовлений наявністю у новонароджених антитіл, які передаються від матері через плаценту або з молоком (молозивом). Він може бути у дитини за наявності мате­ринського імунітету до певної інфекції.

Профілактика інфекційних захворювань включає в себе комплекс заходів.

Перша група – це державні загальносанітарні заходи, які передбача­ють поліпшення умов праці та побуту населення з метою попередження будь-яких захворювань, будівництво різноманітних споруд із врахуван­ням санітарних і протиепідемічних вимог. Такі заходи, як благоустрій міст і сіл, спорудження водоводів і каналізації, також спрямовані на боротьбу з інфекційними хворобами.

Друга група – це медичні заходи. Вони проводяться цілеспрямо­вано з урахуванням всіх трьох ланок епідемічного процесу (джерела інфекції, механізму її передачі та сприйнятливої частини населення). Заражену людину та носія (бактеріо- або вірусоносія) як джерело ін­фекції ізолюють від оточуючих і лікують (інфікованих тварин, як пра­вило, знищують). З метою попередження поширення інфекції за межі епідемічного вогнища застосовують карантин – комплекс адміністра­тивних і санітарно-гігієнічних заходів, спрямованих на виявлення хво­рих і осіб, які підлягають ізоляції або нагляду. Для знищення збудника хвороби проводять дезінфекцію і дератизацію (знищення гризунів-переносників хвороб).

Третя група – підвищення рівня санітарної культури населення.

За умови комплексного і своєчасного проведення протиепідеміч­них заходів можна запобігти багатьом інфекційним захворюванням, а деякі з них – знищити зовсім.

 

Leave a Comment

Your email address will not be published. Required fields are marked *