Екологічний світогляд людини як обов’язковий елемент валеологічного світогляду

Людина є складною, самоорганізованою, саморегульованою сис­темою, функціонування якої значною мірою залежить від її взаємодії із зовнішнім середовищем. У глобальному вимірі людина як вищий рівень живих організмів належить до біосфери. Біосфера галузь життя, що охоплює нижню частину атмосфери і верхню частину літосфери, гідросферу. В біосфері живі організми (жива матерія) й середовище їхнього існування органічно пов ‘язані і взаємодіють одне з одним, утворюючи цілісну органічну систему. На неї поширюються всі закономірності функціонування біосфери та організмів, що її засе­ляють, зі змінами біосфери пов’язаний розвиток суспільства, а також глобальні та локальні загрози людському життю.

Водночас людина є елементом екосистеми — сукупності (єдиного комплексу) організмів і умов їх існування, неживих компонентів до­вкілля (атмосфери, фунтовий покрив, водойми), що перебувають у взаємозв ‘язках і взаємодії, внаслідок яких відбувається біотичний (грец. bios – життя), кругообіг, обмін речовин та енергії. Утворюють екосистему організми і весь комплекс фізичних факторів. Вони мо­жуть бути стійкими та зберігатися тривалий час і короткостроковими (наприклад, штучні водойми).

Середовище функціонування людини охоплює не лише природні, а й техногенні та соціокультурні елементи. Це означає, що її життє­діяльність відбувається в антропоекосистемі, якою, як правило, вва­жають однорідно заселений (за визначеними критеріями) простір, котрому властиві однорідні для певного часу форми взаємодії людей із довкічлям. Антропоекосистему формують такі компоненти і про­цеси: природа, її забрудненість, населення, його культура, рівень осві­ти, здоров ‘я, екологічна свідомість, соціально-побутові умови жит­тя, господарська діяльність та інше.

Людина не є пасивною, цілком залежно від зовнішнього середови­ща істотою. Завдяки своїй унікальній тілесно-душевній організації вона спромоглася піднятися над світом тварин, стала суспільною особистістю, здатною планомірно і цілеспрямовано діяти, змінюючи навколишній світ, своє життя і власну сутність. Духовно-культурне панування над природою (одночасно із залежністю від неї”) вирізняє людину з-поміж живих істот, робить її творцем свого життя, його матеріальних, духовних і культурних реалій. Крім того, людина здатна відокремлювати значуще, ціннісне від корисного, доцільного, функціонального, що збагачує особливим зміс­том її життя і форми взаємодії з довкіллям.

Створення людиною реалій свого матеріального буття, утвердження духовних цінностей відбувалося у процесі і завдяки пізнанню, використан­ню нею природних закономірностей, тому людські творіння значною мі­рою повторюють витвори природи. Усе глибше пізнаючи її закономірнос­ті, використовуючи її потенціал задля своїх цілей, людина не завжди діяла виважено, завдавала шкоду довкіллю і собі. Навчити людину усвідомлю­вати себе невід’ємним елементом природного світу, враховувати і раціо­нально, без негативних наслідків, використовувати його закономірності та взаємозалежності є обов’язковим елементом валеологічного світогляду.

Екологічний світогляд є важливим чинником забезпечення виживання людської популяції, гармонізації біологічної взаємодії людини з довкіллям. Нескінченна різноманітність індивідуальних життєвих шляхів постійно вимагає співвідносності людського буття з природними ритмами Всесвіту, бо лише природний розвиток людини як складного, самоорганізованого, саморегульованого організму гарантує його гармонійність. Набуття люди­ною валеологічного світогляду до екологічних знань є передумовою ціле­спрямованих зусиль щодо збереження свого здоров’я.

Leave a Comment

Your email address will not be published. Required fields are marked *