Антропометричні дані та їхня оцінка

Для оцінки фізичного розвитку населення, найперше дітей, за­стосовують методику антропометричних досліджень – антропоме­трію. До антропометричних показників належать соматометричні та соматоскопічні ознаки. Із соматометричних визначають довжину, масу тіла й окружність грудної клітки, із стоматоскопічних стан підшкірної жирової клітковини, розвиненість (надмірна, помірна, недостатня), розподіленість (рівномірна, нерівномірна), в яких місцях найбільші відкладення жиру, розвиненість м ‘язової системи, форми хребта, грудної клітки, форми ніг, площа опори стіп, постави, роз­виненість статевого дозрівання за вторинними ознаками: у чоловіків (хлопчиків) — оволосіння на лобку, розвиток статевого члена, яєчок, у жінок (дівчат) — оволосіння на лобку, розвиток молочних залоз.

Статеве дозрівання проходить п’ять стадій. Показники антропо­метричних даних порівнюють із середніми антропометричними показ­никами відповідного віку і статі. Особливо важливе значення має ви­вчення фізичного розвитку дітей і підлітків під час медичних оглядів та диспансерного обстеження. Відставання у зрості, відсутність збіль­шення маси тіла є поганою ознакою для підростаючого організму.

Ріст — це процес збільшення кількості та розмірів клітин органів і тканин організму. Динаміка росту змінюється залежно від вікового періоду і визначається на молекулярному і клітинному рівні швидкіс­тю синтезу білка та поділу клітин. Найінтенсивніший ріст відбувається під час внутрішньоутробного розвитку завдяки процесам гіперплазії (збільшення кількості клітин). На період народження тіло плода до­сягає 48-57 см (у середньому 50-52 см). Після народження швидкість поступово сповільнюється. Від 1-2 років до початку пубертатного пе­ріоду, або періоду статевого дозрівання (у середньому 10-12 років у ді­вчат, 12-14 – у хлопців), ріст стабілізується з незначним прискоренням у 5-6 років. У пубертатному періоді швидкість росту знову збільшуєть­ся і сягає максимуму через 2-3 роки після його початку. Стрибок росту припиняється у дівчат звичайно до 16 років, у хлопців – до 18, після чого організм продовжує рости протягом декількох років – у дівчат приблизно до 18, у юнаків – до 20. Унаслідок прискореного росту в дітей збільшуються середні показники зросту. Наприклад, у кінці 70-х років XX ст. середній зріст дівчат у 17-18 років становив 162-163 см, юнаків 175-176 сантиметрів.

До 18-20 років ріст в основному завершується, до 30 років довжина тіла збільшується незначно (до 0,5 см за рік) переважно за рахунок рос­ту хребта. Від 30 до 50 років довжина тіла залишається сталою, а потім поступово зменшується (приблизно на 1 см на 10 років). Це пов’язано в основному зі скороченням хребта внаслідок його викривлення, змен­шення еластичності та ущільнення міжхребцевих дисків.

Оскільки окремі частини тіла ростуть нерівномірно, то з віком пропорції тіла людини змінюються. Швидкість росту, а також розміри організму залежать від ряду генетичних, ендокринних і середовищних факторів. Генотип дитини визначає потенційні можливості її росту, а також сімейні (конституціональні) особливості. Спадкові риси найпо­мітніше виявляються у перших два роки і в пубертатному періоді.

Швидкість росту і кінцеве значення переважно збігаються з дани­ми батьків.

Вимірювання зросту є одним із методів антропометрії. Довжину тіла дітей до двох років вимірюють за допомогою горизонтального зростоміра. Довжину тіла дітей від двох років і старших вимірюють де­рев’яним зростоміром – вертикально поставленою двометровою план­кою 15 см завширшки. Унизу вона закінчується площиною розміром 70×70 сантиметрів. На планку-шкалу нанесено сантиметрові поділки. Уздовж по шкалі вільно пересувається перпендикулярно прикріплена планшетка. Для вимірювання зросту людина стає на площину прямо, спиною до шкали, торкаючись її потилицею, лопатками, сідницями і п’ятами. Коліна при цьому розігнуті, п’яти прилягають одна до одної, голова фіксується так, щоб зовнішні кути очей і слухових ходів були на одній горизонтальній лінії. Рухому планшетку щільно присувають до верхівки голови. Значення фіксують за нижнім краєм планшетки. Зріст ліпше вимірювати вранці, тому що увечері він звичайно зменшу­ється на 1,0-1,5 см, що пов’язано з ущільненням міжхребцевих дисків під дією сили тяжіння.

Маса тіла- також антропометричний показник. її визначають зва­жуванням і використовують для оцінки фізичного розвитку, живлення та стану здоров’я людини. Для зважування дітей і дорослих застосо­вують медичні ваги. Масу тіла визначають з точністю до 100 грамів. Для об’єктивної оцінки маси тіла отриманий показник порівнюють із даними періодично поновлюваних антропометричних таблиць.

Під час внутрішньоутробного періоду маса тіла плода різко зрос­тає: до З місяців вагітності сягає 20-25 г, у 6 місяців – 600 г, до 9 мі­сяців – 2400 грам. У новонароджених, дітей грудного і ясельного віку маса продовжує збільшуватися у прямій залежності від статі і консти­туціональних особливостей. Різниця у масі тіла хлопчиків і дівчаток особливо значна у підлітковому віці (13-16 років у хлопчиків, 12-15 – у дівчаток). Маса тіла хлопчиків збільшується переважно за рахунок розвитку м’язів, а дівчаток – за рахунок жирової тканини (підшкірної клітковини). До 20 років маса жирової клітковини у чоловіків стано­вить у середньому близько 20 %, у жінок – близько ЗО % загальної маси тіла. Конституціональна різниця виявляється у тому, що в осіб гіперстенічного типу середні показники маси тіла більші, ніж в осіб астенічного типу. Нормостеніки займають проміжне становище.

На масу тіла істотно впливають характер харчування та рухова активність (фізичне навантаження). Переїдання і гіподинамія сприя­ють збільшенню маси тіла, особливо в осіб гіперстенічного типу та зі спадковою схильністю до повноти. Раціональне харчування, достатнє фізичне навантаження сприяють нормальному збільшенню маси тіла.

Найпростіший і найпоширеніший метод визначення ідеальної маси тіла запропонував французький антрополог Поль Брока. Цей метод ви­пливає із твердження, що ідеальна маса в кілограмах дорівнює зросту в сантиметрах мінус 100. Однак зріст – це лише один із показників, що визначає найоптимальнішу масу. П. Брока не враховує таких важ­ливих факторів, як стать, вік, тип будови тіла. Тому формула Брока вважається прийнятною лише для чоловіків 25-30 років нормального складу. У молодшому віці маса повинна бути меншою від ідеальної на 5-7 кілограмів.

У деяких країнах, зокрема в США, показники нормальної маси значно нижчі, ніж у нас. Там вважають за можливе відмовитися від по­правок на вік і ставлять вимогу зберігати до старості масу тіла такою, якою вона була у 25-30 років. До 25-30-літніх чоловіків при зрості 167-170 см ідеальними вважають такі параметри: маса тіла 68—70 кг, окружність грудної клітки в спокійному стані 95-98 см (вимірюють при опущених руках на рівні сосків і під лопатками); окружність та­лії 75-78 см (вимірюють у найвужчому місці без втягування живота); окружність шиї 39^0 см (у найвужчому місці під «адамовим яблу­ком»); окружність плеча випрямленої руки 32-33 см (вимірюють посе­редині біцепса); окружність напруженого біцепса зігнутої руки 38-40 см; окружність стегна (під сідницею) 55-56 см; окружність гомілки (у найширшому місці) 37-38 сантиметрів.

Видатні скульптори Стародавньої Еллади першими звернули ува­гу на те, що краса людського тіла залежить від пропорцій. У ті часи було виявлено деякі основні закономірності пропорцій тіла людини. Одна з них – це так званий квадрат: довжина розпростертих рук дорів­нює зросту людини. Пізніше було зроблено безліч показників пропо­рцій тіла чоловіка. Ось деякі з них: довжина стегна повинна становити  1/4 від зросту, ширина плечей дорівнювати довжині стегна, окружність кулака – довжині передпліччя, а також довжині ступні, подвоєне коло зап’ястка – товщині шиї, подвоєна товщина шиї – ширині талії.

Для повного уявлення про фізичний розвиток людини (дитини), крім антропометричних даних, треба звернути увагу на інші показники: відкладення жиру, мускулатуру, кістяк, форму грудної клітки, хре­бет, поставу, форму стоп.

Відкладення жиру (розвиток підшкірної жирової клітковини) має три ступені: малий, середній і великий. Відкладення жиру вважають малим, якщо видно контур кісток плечового пояса, лопаток, відтяг­нута на животі складка шкіри із підшкірної клітковиною дуже тонка, помітні міжреберні проміжки. При великому відкладенні жиру вира­жені великі складки на животі, спині, стегнах, при середньому – згалужений рельєф кісток, ребер не видно. Різке виснаження або значне відкладення жиру (вище за вказані норми) є патологічним відхиленням у розвитку.

Мускулатуру оцінюють також за трьома ступенями: малим, або слабким, середнім та сильним, або добрим. Ураховують загальний роз­виток м’язової тканини – її кількість і тонус. При слабкій мускулатурі об’єм м’язів незначний. Тонус в’ялий. При сильній рельєф усіх м’язів дуже добре виражений, вони пружні, тверді на дотик, особливо при на­пруженні. Проміжну стадію називають середньою мускулатурою.

У дітей раннього і дошкільного віку існує стале співвідношення між параметрами кінцівок і грудною кліткою: потроєна окружність плеча дорівнює окружності грудей, сума окружності стегна і гоміл­ки дорівнює потроєній окружності плеча або грудей. Наявність таких співвідношень вказує на правильний розвиток у дитини м’язового апа­рату.

Кістяк людини характеризує масивність її фігури, кремезність, ширину плечей, суглобів. Розрізняють три типи кістяка: тонкий (вузь­кі плечі і грудна клітка, малі розміри кісток рук і ступнів); кремезний, широкий кістяк вважають вищим за середній; проміжний між ними – середній.

Форми грудної клітки. Розрізняють найчастіше такі: циліндрич­ну, конічну і плоску. При циліндричній формі грудна клітка спереду і збоку має вигляд рівномірно розвинутої у верхньому і нижньому відді­лах, нижні ребра мають середній нахил, підгрудний кут заокруглений, середньої величини.

Нижня частина грудної клітки конічної форми порівняно з верх­ньою ширша і виступає вперед; нижні ребра з малим нахилом; підгруд­ний кут великий, широкий.

Плоска грудна клітка звичайно подовжена, сплюснута; нижні ребра з великим нахилом; підгрудний кут звужений. У молодшому шкільному віці (від 7 до 12 років) найчастіше трапляються зміша­ні форми, іноді – бочкоподібні. Бувають також деформації: куряча і лійкоподібна грудні клітки. Найчастіше вони виникають як наслідок рахіту. Лійкоподібна грудна клітка особливо сприяє порушенню екс­курсії діафрагми і грудної клітки при диханні, погіршує легеневу вен­тиляцію.

Лопатки за розташуванням бувають: нормальні (прилягають); крилоподібна (злегка або сильно відстають); паралельні або такі, що розходяться; симетричні або асиметричні (розташовані на одному або на різних рівнях).

Для оцінки фізичного розвитку людини, особливо дитини, вели­ке значення має вимірювання окружності грудної клітки. Для цього користуються сантиметровою стрічкою, яку дітям після двох років і чоловікам накладають так, щоб ззаду вона проходила під кутом ло­паток, а спереду по VI ребру (під сосками у чоловіків). Жінкам з нор­мально розвиненими молочними залозами накладають мірничу стрічку ззаду під кутами лопаток, спереду на рівні сосків під молочними за­лозами (на рівні IV ребра). Вимірювання проводять при рівному ди­ханні в момент максимального видиху; руки повинні бути опущені. Окружність грудної клітки дорослої людини в такому стані дорівнює 82 сантиметрів.

Максимальна екскурсія грудної клітки становить 7-8 сантиметрів. Середня дихальна екскурія при нормальному вдиху і видиху дорівнює 2-3 см (орієнтовні середні дані). Окружність грудної клітки дорівнює приблизно половині зросту.

Передньо-задній (груднинно-хребтовий) діаметр на рівні ручки груднини дорівнює в середньому 16 см, на рівні нижнього краю тіла груднини – 19 сантиметрів. Поперечний діаметр на рівні сосків стано­вить 26 сантиметрів. Відстань між XII ребром і гребенем клубової кіст­ки при нормальній грудній клітці дорівнює 4-6 сантиметрів. У жінок усі розміри бувають трохи менші.

Окружність грудної клітки дітям до двох років вимірюють у лежа­чому стані. Стрічку підводять під кутом лопаток, а спереду – під соски. Вона повинна щільно прилягати до тіла дитини, але не сильно стис­кати грудну клітку. Руки повинні бути опущені. У перший рік життя окружність грудної клітки дитини дорівнює 45-48 см, на другому році – 45-51 сантиметрів. Дітям, старшим від двох років, окружність груд­ної клітки вимірюють стоячи, як дорослим. На третьому році життя вона становить 49-53 сантиметрів.

Хребет буває нормальним або з викривленнями (лордоз, кіфоз). Нормальний хребет має чотири помірних вигини: шийний і попере­ковий згини повернені опуклістю вперед (лордоз), грудний і крижовий – назад (кіфоз). При лордозі хребта характерна мала шийна кривиз­на і сильно виражена поперекова; при кіфозі різко виражені грудна і крижова кривизни. При скривленні хребта вбік виникає сколіоз, що звичайно пов’язано з неправильним положенням тіла під час сидіння за партою, захворюванням на рахіт.

Постава це звична поза під час сидіння, стояння, ходіння. Правильною вважають поставу, при якій усі згини хребта рівномірно й помірно виражені, голова пряма, плечі, лопатки й гребені клубових кісток розташовані на одній лінії. Постава виробляється під час рос­ту, фізичного розвитку і виховання в дітей навичок дотримання пра­вильної пози. При неправильній поставі голова висунута вперед, живіт випнутий, грудна клітка приплюснута, плечі зведені вперед, а груди запалі, ноги зігнуті в колінних суглобах. До найпоширеніших пору­шень постави й деформацій хребта належать млява постава, плоска та сутула спина.

Для млявої постави характерні різко виражені шийні та грудні вигини хребта. Голова при цьому опущена, плечі зсунуті вперед, груд­на клітка запала, лопатки відстають від спини, живіт виступає вперед, ноги в колінних суглобах злегка зігнуті.

При плоскій спині зменшені всі вигини хребта, плечі опущені вниз і злегка вигинаються вперед, живіт випнутий (особливо в нижній час­тині). При сутулій спині особливо сильно розвинений грудний вигин хребта, плечі трохи звисають вперед, зменшена поперекова кривизна, сильно випнутий живіт.

Форму ніг визначають залежно від направлення осі стегна і гоміл­ки. Розрізнять три форми ніг: прямі (звичайні), Х-подібні та О-подібні. При прямих ногах, поставлених поряд, п’яти і коліна дотикаються, вісь стегна і гомілки становить пряму лінію, ступні паралельні.

При Х-подібних ногах вісь стегна і вісь гомілки утворюють кут, відкритий назовні, у стоячому стані коліна змикаються, а стопи розсу­нуті. При цьому поставити п’яти разом, випрямити ноги неможливо.

Ногам, які мають О-подібну форму, властивий дугоподібний ви­гин гомілок; вісь стегна і вісь гомілок утворює кут, відкритий усере­дину. При зімкнутих п’ятах коліна не змикаються, вони розсунуті.

Форма стопи. Стопа бере участь у механізмі опори і переміщення. За формою стопи бувають нормальні, сплощені та плоскі. Нормальною стопою вважають таку, при якій площина опори займає 35-54 % за­гальної площини стопи. Ця форма має два добре виражених склепін­ня – зовнішнє і внутрішнє. Зовнішнє несе на собі основну масу тіла, внутрішнє виконує роль амортизатора. По склепінню стопи рівномірно розподіляється маса тіла, що має велике значення при перенесенні важких речей. Склепіння діє як пружина, пом’якшує поштовхи тіла під час ходіння.

При сплощеній стопі площина опори становить 50-60 %, при плоскій – 60-100 %.

При плоскостопості порушується опорна функція нижніх кінцівок, значно слабшає зв’язковий апарат стопи, зменшується сила та об’єм м’язів стопи, що призводить до зміни її форми – склепіння притиска­ється і стопа стає плоскою.

Leave a Comment

Your email address will not be published. Required fields are marked *